Страшні слова, коли вони мовчать…

«Ми усі по характеру різні,
І смаки не однакові в нас,
Та одна нас ростила Вітчизна
У великий розбурханий час».
Василь Симоненко
11.04.1960

Ніби зрозуміло, але пояснити важко. Завжди страшно без слів, коли ти їх чекаєш, або маєш промовити… А це саме те, що зараз усім нам необхідно. Кожен українець мріє про полегшення, бо це якийсь страшний сон. Надзвичайно важкі часи зараз!

І мені хочеться повернутися до свого звичайного життя з дрібними проблемками, щоб все було впорядковано: осінь, зима, весна… Усі віримо, що українці справляться з цією ордою. Усе налагодиться, бо ми народ!

Читаючи вірші Василя Симоненка дивуюсь, що письменник передбачив сьогоднішні події й правдиво описує мій народ. На жаль, раніше, ми не були достатньо патріотичними, думали лише про себе. Але війна, великий розбурханий час, змінила це. Усіх об’єднала лише Україна.

 Українці гуртуються, щоб допомогти одне одному: захистити Вітчизну, зібрати їжу, гроші, закупити зброю, вилікувати хворих, підтримати біженців. Люди з різних галузей, міст, сіл збираються разом! Я не уявляла, що мій народ спроможний на таке. Але ми це робимо! Я надзвичайно пишаюся, що я українка - частина могутньої нації.

Саме наша єдність допоможе в цей скрутний час боротьби світла з темрявою.

Україна переможе!

Варвара Бабій, учениця 11-А класу

Коментарі