Миттєвості співпраці з Іриною Володимирівною
З любов'ю і повагою, Григорій Філіпповський.
Наша Тепла й Радісна співпраця з Іриною Володимирівною тривала багато років. Нелегко порахувати випускників, яким ми з нею викладали алгебру й геометрію та якими пишається РЛ! Згадую, як ми з Іриною Володимирівною були щасливими, коли Президент Академії наук України Борис Євгенович Патон нагороджував нашу неймовірно талановиту ученицю Люду Дорош (випуск 2005 року) за Наукові досягнення!
Для мене Ірина Володимирівна - взірець високого професіоналізму, обов'язковості, справедливості, вимогливого і разом з тим доброго, поважного ставлення до учнів. Не випадково на вечорах зустрічі випускники завжди просять передати їй Величезну Подяку!
А те, що Ірина Володимирівна взялася працювати з учнями 5-6 класів, готуючи їх до вступу в ліцей і перевіряючи зошити кожного дня!- це, на мій погляд, був маленький ( а може, не маленький) подвиг!
А як дбайливо, турботливо та в той же час вимогливо ставилася до своєї онучки, яка Успішно закінчила ліцей як з фізико-математичних, так і з гуманітарних дисциплін!
Ірина Володимирівна - берегиня всіх наших математичних газет, журналів, книг, матеріалів Олімпіад!
І якщо з'являлася якась математична новинка, вона вже про неї знає й радить колегам познайомитись з нею (з новинкою! :))
Згадую один з математичних боїв, який закінчився близько 11 вечора, де ми з Іриною Володимирівною до кінця активно вболівали за учнів РЛ. Це може підтвердити наш заступник директора Древаль Максим Михайлович, який тоді був учнем і капітаном цієї команди.
З Усмішкою згадую, як Ірина Володимирівна одного разу поїхала на Вереснівку і, побачивши, що її клас грає у футбол не дуже, показала майстер-клас! Після чого в учнів улюбленим словом стало "Ховайсь!:), а потім уже прийшли футбольні Перемоги!
Вірю, що ми з Іриною Володимирівною ще не раз Усміхнемося одне одному, порозв'язуємо задачі, вип'ємо кави, поговоримо про життя-буття Русанівського ліцею!
З вдячністю, Ірина Нагаєвська
Сьогодні для мене, як і для всього ліцею, дуже зворушливий день, адже Ірина Володимирівна Михайлик в цих рідних для нас стінах більше не проводитиме уроків і стає бажаним гостем-наставником. Саме Ірина Володимирівна стала першим учителем, у якої я побувала на заняттях. Коли моя старша сестра Соня готувалася до вступу до ліцею, трирічна, я сиділа за однією з парт і тихенько малювала квіточки. Тоді я навіть уявити не могла, що буду вчитися в неї математики.
Соня склала вступний іспит, і наступні 5 років Ірина Володимирівна супроводжувала її в пізнанні алгебри та геометрії. А ще в останній рік навчання Соні в ліцеї Ірина Володимирівна була її класним керівником. До кожного в неї був індивідуальний підхід, вона знала, кому й над чим варто попрацювати. А коли їй доводилося робити зауваження, найстрашніше, що чули її учні: «Шарік, ти балбєс!».
Завдяки Ірині Володимирівні моя сестра, випуску 2015 року, не тільки здала ЗНО на 200 балів, а ще й на все життя зрозуміла, що «Мухи окремо – котлети окремо».
А потім настала моя черга. Перший рік у ліцеї майже для кожного складний. Я часто запитувала себе: «Що я взагалі тут роблю?». Але це до першого усвідомлення, що математика – це мистецтво. Його мені дали Ірина Володимирівна та Григорій Борисович, за що я дуже вдячна.
Навіть на канікулах ми розбирали задачі на складові. Кожен механізм розв’язку був пояснений та повторений. Я бачила свій прогрес, азарт ставав усе більшим із кожним уроком.
На заняттях з Іриною Володимирівною часто звучала класична музика. Для мене цей момент був дивовижним. Систематичний та структурований підхід до задач гарно поєднувався з мелодіями, що тихенько грали на фоні.
Я дуже вдячна Ірині Володимирівні за її терпіння та знання, якими вона ділилася зі своїми учнями, за кожну перемогу над задачею, пораду і за турботу, що я відчувала кожної миті спілкування зі своїм дорогим учителем.
А для тих, хто дочитав обидві нотатки до кінця пропонуємо написати свої історії...