Чудеса трапляються (укр.)

Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. Люди люблять їх не лише за подарунки, святковий стіл та зустрічі зі знайомими, а за те, що в останню ніч року можуть траплятися чудеса.

У невеликому селі у сім’ї вчителя був син, якого звали Артур. Йому дали таке ім’я на честь відомого англійського письменника Артура Конан Дойла — автора творів про Шерлока Холмса.

Артур був гарним, кмітливим, вихованим хлопчиною. Усе, що йому розповідали, особливо тато, він ловив на льоту. Але Артур був настільки начитаним, що не вірив у речі, що не мали наукового пояснення. Ні-ні, не тільки існування Діда Мороза, Снігуроньки, а й релігійні поняття хлопець заперечував. Він говорив, що це дурниці, вигадки, і пояснював усе з погляду науки. А що могли заперечити селяни синові вчителя, що міг пояснити будь-яке життєве явище? Гадали, може, хлопець дійсно правий?

Новорічна ніч… Усі святкують… Діти носяться по хаті, шукаючи подарунки, дорослі накривають на стіл. І сім’я Артура теж готується до свята. Сам хлопчина пішов до крамниці по хліб. Тут він побачив старого дідуся, у якого випала рукавиця. Хлопчина підняв її і віддав дідусеві. Той підійшов до нього і прошепотів на вухо:   — Сьогодні ти повіриш у чудеса. Прощавай!

Хлопчина не встиг кліпнути очима, як дідусь безслідно зник. Артур повернувся додому, віддав матері хліб, а сам сів і замислився. А може, й справді чудеса існують? Та ні, це, напевно, якийсь розіграш. Усе-усе в світі має наукове пояснення! Раптом хтось постукав у двері. Кого ж занесло в зимову ніч, та ще й новорічну?

На порозі стояла дівчина. Було помітно, що вона змерзла, мабуть, здолала чималу відстань. Впустили, напоїли гарячим чаєм, розважили веселими історіями. Але за чверть північ! Мама з татом накривають на стіл, готують подарунки, Артур і гостя розмовляють. До речі, схоже, вони знайшли спільну мову. І ось Новий рік! Усі радіють, тато говорить тости, мама пригощає індичкою, Артур дарує подарунки батькам, а свій віддає дівчині. Тут гостя тихенько промовила декілька слів — і в неї несподівано з’явилася невеличка торбинка.

— Я вам дуже вдячна за вашу гостинність. Ось прийміть мої дари в подяку. Вам, професоре, — звернулася вона до господаря,— ця книга, у якій є сотні заклинань для того, щоб ви повірили в чудеса. Вам, господине, я хочу подарувати гарне угіддя з найкращими чорноземами, на яких виросте все, що забажаєте. А тобі, Артуре, я дарую Віру. Знай, хоч і не з усіма, але чудеса трапляються.

І зникла, як і той дивний дідусь.

І це диво хлопчина не міг пояснити! Лише одна думка промайнула в його світлій голові: «Чудеса, та й годі!»

Павлюк В’ячеслав, 8 клас, лауреат конкурсу «Найкращий казкар ліцею 2012»