Хмаринка (укр.)

Жила на світі хмаринка, яка любила пустувати та насміхатися. Колись пливла вона по небу, а внизу, у лісі на галявині, побачила зайчика.
  — Гей! – гукає хмаринка. – Зайчисько – боягузе!

  Зайчик подивився вгору, а в небі хмаринка перетворилася на пухнастого зайчиська з довгими вухами й маленьким хвостиком, який тремтів від страху.

  —Чого ти з мене насміхаєшся? – образився зайчик.

  А хмаринці весело, і вона, пустуючи, попливла далі. Раптом на дворищі побачила індика.

  — Гей! – гукає хмаринка. – Індиче – розбійнику!

  Індик поглянув угору , а там хмаринка перетворилася на кумедного індика з великим дзьобом.

  —Чого ти мене передразнюєш? – образився індик.

А хмаринці байдуже — вона і не збирається зупинятися. І де б вона не пролітала, з усього й усіх глузувала. Урешті-решт усі перестали зважати на неї, не звертали уваги, ніби її не існувало. Та коли вона знову намагалася привернути на себе увагу, ніхто не вірив, що це дійсно хмаринка. Усі думали, що це зайчисько-боягуз, чи індик-розбійник, чи ще будь-хто. Але одного, разу вже сама хмаринка образилася, їй набридло всім доводити, що вона найсправжнісінька, — і вона заплакала. А всі знають, що коли хмаринка плаче, іде дощик. Тепер усі їй повірили.

Більше хмаринка ні з кого не глузувала і нікого не кривдила.

Котов Володимир, учень 7-го класу, 2013 рік

Найкращий заклад Дніпровського району - Русанівський ліцей