100 днів війни

Наша чудова, прекрасна Україна вже 100 днів не знає, що таке "мирний час" й "мирне небо". Ми ніби щодня прокидаємось, а на календарі 24 лютого...

Я не дивилася «День бабака», я його проживаю три місяці.
Почуттів одночасно й нема, і в жодну книгу вони всі не вмістяться.
Я щодня прокидаюся в лютому, хоча засинала, здається, у червні,
бо яке може бути літо, коли причина лежить на поверхні.
Причина твого панічного розладу,
причина апатії й болю,
причина маминих сліз,
причина тримати в руках зброю.
І причина ця з нами живе по сусідству,
видаючи себе вперто за старшого брата,
але скажіть мені хтось, чому між нами досі не побудовані мури й сталеві ґрати?
Чому вони лізуть сюди, як знавіснілі зомбі, що без тижня мерці?
Разом з тим дякую, Боже, що світоч світить яскравіше в мороці.
І навіть якщо зараз ми в темряві,
ми хоча б знаємо, що таке світло.
І навіть якщо вони вкрали нашу весну,
ми присвятимо боротьбі ціле літо. Ми ніколи не станемо тими, ким обрали стати вони.
Наша пам'ять про героїв залишиться вічною:
сьогодні сотий день повномасштабної війни!
Не даймо їй стати сторічною!!!

Коментарі