Моя весна…

Так дивно, наскільки швидкоплинне наше життя. Невже прийшов квітень? Так, у багатьох українців дні повністю переплуталися - і тиждень ніби не 7-денний, і день пролітає швидко-швидко, наче він скоротився вдвічі.

          Згадую останній мирний день, і мені досі не віриться, що з тієї прогулянки від Русанівки до мого будинку пройшло більше місяця... Близько півгодини йшла пішки, захоплена весною, що вже відчувалася в ніжно-блакитному небі, червоногарячому заході сонця та натовпі людей у парку, що також знайшли час насолодитися теплом.

          Чи думала я, що сумуватиму за шестиденкою в ліцеї? Чи з теплом згадуватиму затори та ескалатори в метро? Звісно, що ні. Проте зараз все б  віддала, аби знову щодня чути: "Обережно, двері зачиняються"...

Чекати залишилося недовго. Але так шкода, що найніжніша пора року, весна, почалася зі страхіття та болю.

Та зовсім скоро вже все буде добре.

Усе буде Україна!

Оля Полюлях, учениця 10-Б класу.

Коментарі